Театр P.S. (Post Scriptum) Час звикати до кращого (Харківський театр, Театр Степана Пасічника)

Це якщо бути уважним і проникливим, можна спостерегти одну деталь, нюанс, так собі дрібничку… Пригадайте одержані вами листи, прикрашені витіюватим вензельком: «P.S.» (зазвичай, постскриптум, себто, текст після сказаного). Насправді ж, погодьтеся, уважні і проникливі, означена післямова складається лише після паузи у написанні листа.

Що в ній, в тій миті, не означеній на карті часу? Якась мука? Чиєсь зникнення? Чи може — Божественна пустота? І як зветься ота потужна сила, що примушує нас, вже зімкнувши вуста, розкрити їх знову? «P.S.», — несміливо починаємо ми нову сторінку, у кожному разі чомусь таку необхідну...

Історія Харківського театру «P.S.» чимось подібна до означеного дослідження. Виникнувши наприкінці 90-х років як театр-лабораторія, тодішній «P.S.» об’єднав частину випускників одного курсу Харківського інституту мистецтв імені І.П.Котляревського.

Сезон 2006/2007 Степан Пасічник загадково називає сезоном ширм. Відкрившись прем’єрою — моновиставою за участю Сергія Москаленка (П.Турріні Ну, нарешті), театр ознаменував цьогорічний сезон перемогою на фестивалі недержавних театрів Курбалесія. Окрім Гран-прі за виставу Чари на кохання (режисер – Світлана Пасічник), P.S. переміг ще у двох номінаціях (краща жіноча роль у Чарах на кохання та краще музичне оформлення у виставі Ну, нарешті!). Наприкінці квітня виходить друга редакція вистави за творами Л.Українки Монологи. Вечір слова, репетирується Сойчине крило І.Франка. У планах – робота над середньовічними французькими фарсами, п’єсою Г.Пінтера Зрада.

Чому глядач іде до театру? І до цього зокрема? Може, тому, що відчуває потребу хоч де-небудь залишитися віч-на-віч із собою? Або хоче потихеньку, коли у темряві глядацького залу ніхто не бачить, виповзти із-за своєї маски і приміряти на себе чиюсь роль? Відповіді не почуєте. Здається, театр P.S. не ставить собі за мету давати якісь відповіді. І жодна з його вистав не закінчується крапкою. Ні, вистави, звичайно ж, мають поставлену режисером фінальну точку. Але після неї залишається щось невловиме. Шлейф присмаку. Післядія. Післямова. P.S.

Дополнительно о "P.S. (Post Scriptum)"